Лавер Георгій Михайлович
07.03.1923. Зняцьово, Закарп. обл.
зах.
43 Ам "Русь" Ужгород
44 Ам "Русь" Ужгород
45 Ам "Русь" Ужгород
46 "Спартак" Ужгород
47 "Спартак" Ужгород
48 "Спартак" Ужгород
Вл "Динамо" Київ 12 0
49 Вл "Динамо" Київ 24 0
50 Вл "Динамо" Київ 33 0
51 Вл "Динамо" Київ?
52 Вл "Динамо" Мінськ 11 0
53 Ам "Спартак" Ужгород
54 "Спартак" Ужгород 3 0

Свій футбольний шлях Георгій Лавер розпочав у Мукачівській гімназії. «Під час навчання мріяв грати за найсильніший крайовий колектив – ужгородський СК «Русь», — згадує Георгій Михайлович. — Одного разу вирішили з хлопцями відвідати футбольний матч ужгородської «Русі» зі знаменитою командою «Батя» з м. Злін за вихід у національну лігу (цей поєдинок проходив 1936 року в Ужгороді. — Авт.). Рушили в дорогу пішки вранці з Мукачева, щоб встигнути на гру. Коли нарешті дісталися до стадіону, виявилося, що вже немає на трибунах вільних місць. Все ж потрапити на поєдинок допоміг нам один інтелігентний чоловік, який стояв збоку і чув, як ми вмовляли охоронця, й нашу розповідь про довгу подорож з Мукачева на матч. Він і попросив бодігарда пропустити гімназистів. Примостили нас, зморених, позаду воріт, бо в інших секторах яблуку ніде було впасти. Сама гра розпочалася з феєричного шоу – з літака над стадіоном, скинули сотні надувних м’ячів. Як виявилося потім, такий  помпезний початок приурочили до присутності на матчі самого президента «Баті» — Яна Баті, який сподівався на чергову перемогу своєї команди. Однак смаку вікторії в цьому протистоянні він так і не відчув. Перший гол забили ужгородці, невдовзі чехи зрівняли рахунок. Та до кінця тайму ужгородці виходять вперед — 2:1. А в другій половині гри команда «літаючих вчителів» (так ще називали ужгородський СК «Русь». — Авт.) ще двічі засмутила гостей із Зліна. Після третього пропущеного м’яча невдоволений президент «Баті» підвівся з місця, щоб не споглядати ганебного побиття його команди, й ще до завершення матчу разом з почтом покинув VIP-сектор.

А в 1943 році моя мрія збулася – сам став гравцем славної команди СК «Русь». На жаль, лише неповні три роки грав у її складі. Після війни команда практично припинила свої виступи, провідні гравці разом зі мною перейшли в новостворений «Спартак», який був сформований на базі двох ужгородських колективів – УАК та СК «Русь».

Піти в «Динамо» переконала партія….

Георгій Михайлович, уже будучи гравцем «Спартака», вирішив у 25-річному віці вступити в Ужгородський держуніверситет на історичний факультет. Тільки-но став студентом, опиняється в столиці. «Поїхав на збори зі «Спартаком», — згадує мій співрозмовник, — де зустрічалися в товариській грі з «Динамо», яке на той час плелося у хвості всесоюзної вищої ліги. Манера гри, рівень моєї підготовки та фізичні дані сподобалися тренеру киян Костянтину Щегодському, який одразу ж запропонував перейти до лав київського клубу. Однак я не дав згоди. На носі була перша студентська сесія. По приїзді в Ужгород мене викликали в обласний комітет партії й «попросили» допомогти головній команді України. Звісно, тут відмовити не міг і перейшов у «Динамо». На перших порах поєднував навчання в УжДУ і матчі в Києві, курсував літаком туди-сюди, аж поки мене не перевели у Київський держуніверситет».

Слід відзначити, що Георгій Лавер був першим представником Срібної Землі згодом у найтитулованішому клубі Радянського Союзу та сучасної України, а вже після нього через динамівську команду пройшли десятки закарпатців. Славних чотири роки віддав Г.Лавер столичному клубу.

«Крім «Динамо» у Києві я знайшов і своє кохання…»

Окрім футболу, в нинішній столиці незалежної України доля звела закарпатця ще й з прекрасною дружиною. Знайомство Тетяни Павлівни та Георгія Михайловича відбулося за щасливим збігом обставин. Викладач університету запросив Георгія до себе додому, щоб познайомити здібного студента і спортсмена з власною донькою. В той момент у них гостювала подруга сестри потенційної невістки. Цією дівчиною й була Тетяна, з якою наш земляк невдовзі поєднав долю.

Сама ж 82-річна Тетяна Павлівна згадує, що закарпатець вразив її патріотизмом і любов’ю до своєї землі.
З того часу вже 57 років Георгій Михайлович та Тетяна Павлівна йдуть разом дорогою життя.
«Коли приїхав в Ужгород, — повідає знаний ветеран, — усі знайомі дівчата стверджували, що привів додому вболівальницю, хоча дружина жодного футбольного матчу за моєї участі не бачила».

Після «Динамо»…

Транзитом через Білорусію, в якій Георгій Лавер відіграв один сезон у мінському «Динамо», закарпатець повернувся в Ужгород. У той час в обласному центрі місцевий «Спартак» переживав непрості часи – вилетів з ліги майстрів і знову боровся за повернення статусу професіоналів.

«Не встиг приїхати, — веде далі Георгій Михайлович, — як одразу ж мені запропонували місце в команді, з проханням допомогти підвищитися в класі. Як бонус до цього, місцева влада пообіцяла посприяти з працевлаштуванням в одній із шкіл Ужгорода. Так і було: знайшли мені місце вчителя історії у вечірній школі. У складі «Спартака» грав упродовж двох років, а коли вже виповнився 31 рік, вирішив завершити спортивну кар’єру, адже давалися взнаки навантаження.

Не пішов працювати Георгій Михайлович і тренером, вирішив сповна присвятити себе вчительській праці.
Працювати вчителем у 50-ті було непросто, а особливо у вечірній школі зі специфічним учнівським контингентом.

«Через слабку дисципліну та низьку відвідуваність звільнили керівника школи, — розповідає чергову історію Георгій Лавер. — А у боротьбі за директорське крісло між собою пересварилися дві претендентки. Керівництво міськвідділу освіти знайшло «соломонове рішення», призначивши на цю відповідальну посаду мене. Досить важко було одночасно керувати школою і грати у футбол. Але саме футбол допоміг мені навести лад із прогульниками. Учні вечірньої школи постійно тікали з уроків на футбольні матчі «Спартака». Але після того, як помітили, що директор школи професійно грає у футбол, почали поважати мене.

 

Роман СЕНИШИН, Новини Закарпаття, Мукачево.net